Кібербулінг
Кібербулінг — це новітня форма агресії, що відбиває жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити людину з використанням інформаційно-комунікаційних засобів: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж тощо. Цим поняттям позначається процес лютого завзятого нападу, який в українській мові передається дієсловами роз’ятрювати, задирати, прискіпуватися, провокувати, дошкуляти, тероризувати, цькувати тощо. Отже, кібербулінг — це напади з метою завдання психологічної шкоди, які здійснюються через електронну пошту, миттєві повідомлення в чатах, на веб-сайтах, в соціальних мережах; текстові повідомлення або зображення (фото, відео); до кібербулінгу відносять також терор за допомогою мобільного телефонного зв’язку. Він начебто і віртуальний (такий, що не має фізичного втілення), але, на жаль, шкода, якої він завдає, цілком реальна.
Ключовим для визначення булінгу є розуміння, що така багаторазово повторювана агресивна поведінка має довільний (а не випадковий) характер, містить задум нашкодити людині та базується на дисбалансі влади (фізичної сили, соціального статусу в групі). Здобуття чи утримання будь-якої форми нерівності, соціальної ізоляції, відчуження, виключення з комунікації тощо — це прихована суть будь-якого булінгу.
Реальний булінг — це, наприклад, ситуація у шкільному дворі, де старші чи сильніші діти тероризують молодших, це закінчується, коли дитина приходить зі школи додому. Від кібербулінгу неможливо сховатися, оскільки інформаційні технології є невід’ємною частиною життя сучасних дітей і підлітків. На відміну від реального цькування, для кібербулінгу не потрібно мати перевагу в силі чи соціальному статусі — достатньо мобільного телефона чи комп’ютера плюс бажання тероризувати.
Можна виокремити кілька типів кібербулінгу.
Перепалки, або флеймінг — обмін короткими гнівними і запальними репліками між двома чи більше учасниками. Частіше за все флеймінг розгортається в «публічних» місцях Інтернету — в чатах, на форумах, у дискусійних групах, інколи він перетворюється на справжню затяжну війну. На перший погляд, флеймінг — це боротьба рівних, але за певних умов він може перетворитися на нерівноправний психологічний терор. Так, неочікуваний випад може викликати в жертви сильні емоційні переживання, особливо на тому відтинку часу, коли вона не знає, хто з учасників яку позицію займе.
Нападки, постійні виснажливі атаки — залучення повторюваних образливих повідомлень, спрямованих на жертву (наприклад, сотні повідомлень на мобільний, постійні дзвінки), з перевантаженням персональних каналів комунікації. На відміну від перепалок нападки більш тривалі та односторонні. У чатах чи на форумах нападки теж трапляються, а в онлайн-іграх їх найчастіше використовують гріфери — група гравців, які за мету ставлять не перемогу в певній грі, а руйнацію ігрового досвіду інших учасників.
Обмовлення, зведення наклепів — розповсюдження неправдивої принизливої інформації. Це можуть бути і текстові повідомлення, і фото, і пісні, що змальовують жертву в непривабливому вигляді. Жертвами можуть ставати не тільки окремі підлітки, трапляється розсилка списків (наприклад, «хто є хто» або «хто з ким спить» у класі, школі), створюються спеціальні «книги для критики», в яких розміщуються не лише жарти, а й наклепи на однокласників, перетворюючи гумор на поле тренування власної злоби, «зливання» роздратування, перенесення агресії на інших тощо.
Самозванство, втілення у певну особу (імперсоналізація) — переслідувач позиціонує себе як жертву, використовуючи її пароль у соціальних мережах, а потім здійснює негативну комунікацію. Організація «хвилі зворотних зв’язків» відбувається, коли з адреси жертви без її відома відправляються ганебні провокаційні листи її друзям і близьким за адресною книгою, а потім розгублена жертва неочікувано отримує гнівні відповіді. Особливо небезпечним є використання імперсонації проти людей, включених до так званого «списку груп ненависті», адже це наражає на реальну небезпеку їхнє життя.
Ошуканство, видурювання конфіденційної інформації та її розповсюдження — отримання персональної інформації в міжособовій комунікації та передача її (текстів, фото, відео) у публічну зону Інтернету або поштою тим, кому вона не призначалася.
Відчуження (остракізм), ізоляція. Будь-якій людині, особливо в дитинстві, притаманно сприймати себе або в якійсь групі, або поза нею. Бажання бути включеним у групу виступає мотивом багатьох учинків підлітка. Виключення із групи сприймається як соціальна смерть. Що в більшій мірі людина випадає із взаємодії, наприклад у грі, то гірше вона почувається і нижче падає її самооцінка. У віртуальному середовищі виключення також наражає людину на серйозні емоційні негаразди — аж до повного емоційного руйнування. Онлайн-відчуження можливе в будь-яких типах середовищ, де використовуються захист паролями, список небажаної пошти або список друзів. Кіберостракізм виявляється також у відсутності швидкої відповіді на миттєві повідомлення чи електронні листи.
Кіберпереслідування — приховане відстежування переслідуваних, зазвичай зроблене нишком, анонімно, з метою організації злочинних дій на кшталт зґвалтування, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через Інтернет необережних користувачів, злочинець отримує інформацію про час, місце і всі необхідні умови здійснення майбутнього нападу.
Хеппіслеппінг — зйомка на мобільний штучних чи реальних нападів з метою ґвалтування чи його імітації з подальшим розміщенням в Інтернеті, де їх можуть передивлятися тисячі людей, зазвичай без жодної згоди жертви. Інша форма геппіслеппінгу — це передавання сюжетів мобільними телефонами. Починаючись як жарт, геппіслеппінг може завершитися трагічно. З’явилося навіть таке поняття, як буліцид — загибель жертви внаслідок булінгу. Вважається злочином і геппіслеппінг, якщо призводить до трагічних наслідків.
Реальний булінг — це, наприклад, ситуація у шкільному дворі, де старші чи сильніші діти тероризують молодших. Реальний булінг, на відміну від кібербулінгу, закінчується, коли дитина приходить зі школи додому, але віртуальний терор — продовжується. Інформаційні технології стають настільки невід’ємною частиною життя сучасних підлітків, що від кібербулінгу стає неможливо сховатися. Таким небезпечним робить кібербулінг те, що він, розгортаючись на основі конфронтації із жертвою, підсилюється і пришвидшується технологічним оснащенням. На відміну від реального цькування, для кібербулінгу не потрібно мати перевагу в силі чи соціальному статусі — достатньо мобільного телефона чи комп’ютера плюс бажання тероризувати.
Коментарi